Розум чи Віра — чому довіряти більше?

Кожна людина, яка починає шукати Бога, ходити до церкви або думає про християнство чи іншу релігію, досить часто стикається з питанням сумісності віри і розуму.
Давайте разом дослідимо це питання більше, щоб розібратись, як кожному з нас варто ставитись до цих речей і як нам діяти.

Кожне наше життєве рішення продиктовано тим, що ми вважаємо правильним у даний момент. Наші погляди і життєвий вибір завжди є комбінацією розуму (знань) і віри.
В деяких ситуаціях ми більше довіряємо чомусь або комусь, ігноруючи доводи нашого розуму, десь приймаємо рішення в сторону логіки і здорового глузду, хоча всередині так хочеться ризикнути і “піти по вірі”.

Коли ми говоримо про об’єктивну істину (про погляди на Бога, які визначають наші погляди на життя і себе), ситуація така ж сама. Незалежно від того, ми говоримо про віруючих чи невіруючих людей, у більшості з нас часто присутні свої упередження і неправильне розуміння, як правильно користуватись вірою і розумом. Через це для багатьох людей розум і віра несумісні.

Для невіруючих завжди важко зрозуміти, як можна пізнати Бога, як це повністю довіряти тому, Кого ти не бачиш, при цьому мати близькі стосунки із Ним по вірі.
Є люди, які використовуючи доводи розуму, відкидають ідею Бога, при цьому не використовують той же розум, щоб дослідити Біблію і те, що говориться про Бога.
Такі люди насправді “вірять” в те, що Бога немає, і цього доводу їхньої власної віри їм достатньо, при цьому вони можуть навіть відкидати логічні аргументи і факти на користь існування Бога.

У випадку з віруючими не раз стикаєшся з ситуаціями, коли люди сліпо вірять у щось, навіть самі до кінця не розуміючи, у що вони вірять. Такі люди можуть легко відкидати розум, як неефективний інструмент у пізнанні Бога. Вони готові віддати багато, заради того, у що вірять, але часто не можуть аргументовано пояснити, чому вони це роблять.
Якщо ми не розуміємо ролі розуму і ролі віри в нашому повсякденному житті, ми завжди будемо розділяти їх по різні сторони барикад, ігноруючи або одне, або інше.
У такому випадку ми ніколи не зможемо зрозуміти, хто такий Бог, для чого ми живемо, об’єктивно аналізувати наше життя і приймати правильні рішення.

Для того, щоб краще зрозуміти на що ми можемо покладатись і як зрозуміти взаємодію розуму і віри в нашому житті, треба дати визначення, що ми маємо на увазі під розумом і вірою, і що говорить про це Біблія.

Розум (лат. ratio; грец. νους) — це пізнавальні та аналітичні здібності людини.
Розум (лат. mens) протиставляється духу, як здатність розуміння того, що ми пізнаємо.
В Біблії сказано, що “Господь дає мудрість, з Його уст знання й розум!” (Біблія, Притчі 2:6) Розум, (а також знання і розуміння) це те, що створено і дано нам Богом.
Розум даний для певної цілі, щоб пізнати Бога через всі створені Ним шляхи.


Звичайно, ми ніколи не зможемо зрозуміти абсолютно все про те, як влаштований Всесвіт і про всі діла Бога, які Він робить на землі, адже Він -Всемогутній, Всюдисутній, а ми — обмежені створіння. Але Бог відкриває у Своєму Слові те, що нам треба знати про Нього.

Біблія, Повторення Закону 29:28

28. Закрите те, що є Господа, Бога нашого, а відкрите наше та наших синів аж навіки, щоб виконувати всі слова цього Закону.

Бог дає достатньо знань для того, щоб ми знали, хто такий Бог, для чого Він створив світ і нас, Його волю і план. Бог дає нам це, щоб ми зрозуміли Його Слова і виконували їх! Навіть коли ми говоримо про вічне життя, яке Бог закликає нас прийняти по вірі, воно полягає у пізнанні Ісуса Христа і осмислених відносинах з Богом.

Біблія, Єв. від Івана 17:3

3. Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його.

Розум – це суттєво важливий, але не єдиний компонент життя, який даний нам для пізнання світу і Бога. Можна мати багато знань про Бога, але не довіряти їм всім серцем, не покладати на них всю свою ідентичність і практичне життя. Коли ми говоримо про довіру чомусь, ми неодмінно приходимо до такого поняття, як віра, яка є також даром від Бога.

Саме відчуття віри в те, що ми належимо до чогось великого, дає поштовх нашим роздумам над світом  і переконанню, що цей світ створений кимось, і що ми не є помилкою природи. Саме віра приводить нас до пошуків Бога і знань про Нього.

Багато дослідників Біблії, говорячи про віру, посилаються на грецьке слово у Новому Завіті, “pisteo”, — мати віру, вірити, дієслово, яке означає особисто довіряти, щиро покладатись, чи посвячувати себе комусь.
Віра — це вольовий акт довіри якомусь об’єкту, який є надійним в очах того, хто вирішує довіритись йому.
Звичайно, віруючий повинен мати певне уявлення (завдяки розуму) про об’єкт своєї віри.
В Біблії слово віра використовується найчастіше або як збірне значення, ряд істин, в які вірять християни (Біблія, Юди 1:3, 1 Тим. 5:12);
або як уповання на Бога, яке базується на переконаності у тому, що Бог надійний, постійний і незмінний, а тому Йому і Його словам можна довіряти (Біблія, Євр. 10:23, 11:11).
Як зазначає К. Джон Коллінз, віра, як уповання, має 2 направленості.
По-перше, вона орієнтована на особистість. Біблійні автори закликають нас вірити в Бога, бути переконаними в істинності Його слів і віддавати себе в Його руки.
По-друге, вона раціональна, ми визнаємо, що Бог достойний нашої довіри, тому що у нас є причини Йому довіряти.  Віра подібна до знання, вона завжди направлена на щось.  Їй потрібен об’єкт, відмінний від неї самої. Адже віра в віру, це щось беззмістовне, пустий забобон.

У віри є зрозумілий зміст, ми віримо в ряд тверджень про Бога. Наприклад питання воскресіння з мертвих Ісуса Христа і вічне життя, яке Він пообіцяв кожному, хто вірить в Нього!
Учні Ісуса Христа, ніколи б не пережили справжнє утвердження своєї віри і надії, якби не було буквального історичного факту воскресіння Ісуса Христа з мертвих.
В Євангеліях чітко зазначено, що після воскресіння учні доторкались до Ісуса, Він говорив з ними, показував їм свої рани, їв разом з ними, щоб довести, що Він справді воскрес і що Він — не галюцинація. Факт обіцяного Ісусом Христом воскресіння мертвих, приймається віруючими по вірі, на основі того, що вже зробив Христос.
Я не можу точно пояснити, з точки зору земної логіки і земного розуму, як це буде там, у вічності, по ту сторону, але я можу із впевненістю довіряти Словам Того, Хто сказав ці слова і Хто прийшов у цей світ, щоб відкритись людям і довів те, що Він є Бог.

Переконуючи нас у Своїй благості, мудрості, святості і безумовній любові, Бог, разом із тим, не обіцяє, що ми будемо завжди знати причину всіх Його вчинків. Він очікує, що ми, пізнавши незмінність Його характеру, будемо довіряти Його словам і покладатись на Нього у всьому, незалежно від сумнівів розуму, які будуть навіюватись нам обставинами.

Саме тому, ми покликані проявляти віру в ті моменти, коли наш розум не справляється з завданням і не може нас привести до тих дій, до яких нас закликає Бог. В таких випадках ми маємо робити крок віри, і саме такий крок віри найбільше догоджає Господу, адже він продиктований любов’ю і впевненістю в Бозі.

Є велика різниця, в тому, щоб вірити в Бога, який щось сказав і пообіцяв нам і довів, що Він надійний; і вірити в те, що просто щось має статись так, як ми цього хочемо чи сліпо довіряти якійсь неперевіреній інформації (наприклад гороскопам, вигадкам людей, брехні).
Останнє справедливо можна назвати сліпою вірою, або неправильним використанням віри.»

Якщо не відштовхуватись від того, що розум і віра створені Богом для певної гармонійної цілі, то дискусія про роль розуму і віри в нашому житті, по суті, стає сумнівною і безмістовною.

Якщо відштовхуватись від ідеї Бога, то розум і віра не є ворогами. Але навпаки, є потрібними для кожної людини. Ми не маємо відкидати віру чи розум і покладатись на щось більше, а на щось менше. Віра і розум мають діяти в балансі!
Бог створив і розум, і віру. Без віри ми не могли бути духовними істотами і мати відносини з Богом. Відносини з невидимим Богом на цій землі можна мати тільки через віру. Без розуму ми не змогли б розуміти Бога, себе і цей світ. Найважливіше призначення розуму — дати підстави для віри.
Віра без підстав, без розумного фундаменту залишається безпідставною і дає місце для вигадок.

Сподіваємось, роздумуючи над цим питанням, кожен із нас зможе знайти підбадьорення для себе і ще більше наблизитись до Бога, якому можна довіряти і характер якого можна знати!

Автор: Олексій Гайдученко

Комментировать

Прокоментуйте першим!

avatar
  Підписатися  
Підписка